21 грудня 2019 року делегація духовенства та мирян Тернопільської єпархії УПЦ, очолювана митрополитом Тернопільським і Кременецьким Сергієм, прибула на Кіпр.
Представник Тернопільської єпархії, протоієрей Георгій Прокопчук, на своїй сторінці у Facebook поділився враженнями про поїздку:
Підсумовуючи наше паломництво по святиням острова, хочеться подякувати Богу, Його Пречистій Матері, і нашому Блаженнішому Онуфрію, за таку прекрасну можливість побувати біля святинь, помолитися з нашими браттями у вірі.
Приймали дуже гарно, і, крім мови, практично не відчувалося, що ми за 4000 км. від рідної домівки. Як Предстоятель Кіпрської Церкви Архиєписком Хризостом, так і кожен монах, і навіть працівники готелю, вели себе по відношенню до нас так, як ніби ми давно знайомі і навіть рідні.
Служби, офіційні зустрічі, святкові але пісні обіди, все було в спокійній і дружній обстановці.
Звичайно, що як ми, так і вони мають свої не маленькі проблеми, але любов до Бога, вона дає змогу бути вище цього і радіти життю. Кіпріоти добре знають ті непрості обставини, в яких живе наша Українська Православна Церква, і кожен під час духовних розмов давав можливість усвідимити проблеми саме з духовної сторони. Було приємно, що в розмові були як високо духовні речі, так і елементи тонкого гумору. Основне за що вони, як і ми переживаємо, – це те, щоб рішення які ми приймаємо, не стали для нас осудженням на Страшному суді Христовому.
Часто приводили приклад сповідника віри Марка Ефеського. Він взагалі один залишився в істинній вірі в свій час, але витримав тиск, навіть муки, і пізніше Церква знову повернулася до істинного вчення.
Кажуть що наше Українське питання дуже важке тим, що воно може визвати великий роскол в цілому православному світі, а світ зараз такий не простий, що ми не можемо допустити між православними такої розкоші як розкол, і поводити себе треба крайнє обережно в цих питаннях.
Як у Митрополитів, так у ігуменів, і простих монахів були спільні тези:
1. Коли політика втручається в життя Церкви, завжди виникають непрості ситуації, тому що у них різні цілі, які можуть співпрацювати, але не можуть мінятися місцями.
2. Розуміючи це, ми завжди маємо бути готові до різних спокус і випробувань, та сприймати їх спокійно, адже так має бути і це природно, щоб в житті Християнина вони були. Господь же зі Своєї сторони не попустить терпіти більше міри, і втручається замінюючи все тоді і так, що пізніше тільки дивуєшся, як все закінчилося корисно і спасительно для всіх.
3. Ні в якому разі, і ні при яких обставинах, не піддаватися на спокусу ввійти в вир церковних міжусобиць, і осуджувати, чи насміхатися, чи ненавидіти людей, які проявляють до тебе нетерпимість і навіть агресію, знаходячись в розколі.
4. Ну і останнє: якнайбільше молитися і подвизатися добрим подвигом Заповідей Христа.
Все це здається просто, але це і є тією дорогою, якою ідуть християни як в Україні, так і на Кіпрі, і взагалі по всій землі, подорожуючи до нашої основної цілі, – зустрічі з Христом в Царстві Небесному!
