29 липня 2018 року, під час недільного Богослужіння, у селі Білокриниця відбулося освячення відновленого мурованого храму Казанської ікони Божої Матері – колишньої полкової церкви 11-го драгунського Ризького полку (1910 р.).
Тривалий час жителі села не мали своєї церкви. Була тільки каплиця, збудована у 1883 році. Лише у 2003 році розпочали переобладнання та добудову колишнього колгоспного господарського приміщення, утворили церковну громаду та затвердили статут, а 2 жовтня 2005 року церкву Ікони Матері Божої Казанської освятили.
Весь цей час Богослужіння відбувалися у боковому вівтарі храму.
За стараннями прихожан та інших благодійників церква відреставрована і відновлена належним чином.
Чин освячення храму звершив керуючий Тернопільською єпархією УПЦ митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій. Йому співслужив настоятель храму Ярослав Фурман та собор священства Тернопільської та сусідніх єпархій.
За Літургією співали два хори – семінарський, хор Почаївської семінарії та місцевий приходський – парафіяни храму ікони Казанської Божої Матері.
Після запричасного стиха владика Сергій звернувся з архіпастирським словом до прихожан.
Згодом митрополит Тернопільський та Кременецький вручив церковні нагороди благодійникам, будівельникам і тим, хто особливо потрудився над возведенням храму Казанської ікони Божої Матері.
По завершенні Літургії керуючий Тернопільською єпархією УПЦ подарував усім присутнім духовну літературу
Дитячий колектив місцевого храму щиро привітав віршами та піснеспівами прихожан та паломників.
Серед гостей до церкви завітали монахині з Свято-Богоявленського Кременецького жіночого монастиря та ігуменя Іоанна (Капітанцева), настоятелька Самарського Іверського монастиря (Росія).
Ігуменя Іоанна народилася у Сталінграді (нині Волгоград). Після школи вони з мамою переїхали на Україну, щоб жити ближче до Почаївської Лаври. Великий вплив на їх духовне життя мав о. Йосип (Головатюк), нині прославлений преподобний Амфілохій Почаївський. 26 років жінки жили при Кременецькому Свято-Богоявленському монастирі. У самому розпалі були хрущовські гоніння, монастирі і храми закривали, в обитель потрапити було неможливо, тому вона з мамою взяли таємний постриг у 1964 році. Коли стала відроджуватись духовність, вона у віці 42 років вирушила у Красногірський Свято-Покровський монастир, а мама її жила недалеко від обителі (на даний час це Черкаська область), місто Золотоноша. Іоанна про цей монастир говорила так: «Я там жила як в раю! Комусь здається, що монастир це важко, це щось страшне, але коли до цього прагнеш, коли це мета твого життя, це дійсно рай на землі». Через 12 років з благословення митрополита Володимира (Сабодана) сестра відправилася до Самари, де була назначена ігуменею Іверського монастиря.
