Свята рівноапостольна Олена, мати царя Костянтина, дивом Божим знайшла в святій Землі Животворящий Хрест Господній. Патріарх Єрусалимський Макарій знайдений
Хрест піднімав вгору, щоб люди могли бачити його і молитовно до нього торкатися. З того часу Церква святкує Воздвиження Хреста Господнього. З того часу звучить в Православної Церкви пісня: “Хресту Твоєму поклоняємся, Владико, і святоє Воскресєніє Твоє славім”.
Як тоді в місті Єрусалимі, а пізніше в Царгороді, так і тепер у всіх православних храмах в день Воздвиження Хреста Господнього піднімається і зноситься на поклоніння віруючим людям святий Хрест. І богобоязливі християни з благоговінням, зі сльозами і умиленням, схиляючи коліна своїх сердець, цілують Животворящий Хрест, віддають подяку на ньому розіп’ятого Господа нашого Іісуса за Його любов і за вчинений Ним на Хресті порятунок.
Чому ж Хрест Господній має таку страшну силу для всієї бісівської, демонської раті? Чому, коли на нас нападають нав’язливі думки, ідеї або ще які-небудь спокуси, досить спокійно, з вірою осінити себе хресним знаменням – і наш розум звільняється, диявол відходить? Чому хресне знамення, як вогнем, спалює всякі бісівські напади? У чому тут таємниця? Чому диявол не може бачити хреста і постійно хоче його якимось чином знищити? Тому що хрест нагадує сатані і його поплічникам про найбільшу силу смирення Божества. Диявол відпав від Бога гордістю. Господь переміг диявола Своїм смиренням. Смирення нестерпно для сатани, тому йому нестерпний і вид Хреста – цього найбільшого прояву смирення Господа нашого Іісуса Христа.
Тільки уявімо, як Він смирив Себе. Починаючи від народження і закінчуючи Голгофою це був шлях величайшого смирення. Адже Він був Богом, одного слова Його було б достатньо, щоб ця земля зникла і виникла нова; іншого слова – щоб виник новий Адам, нова людина, і всю історію Всесвіту можна було почати спочатку. Але Господь цього не зробив. Він прийшов, з Вседержителя став людиною, маленьким дитятком народився в світ, був гнаний, зганьблений, незрозумілий, був зраджений, обпльований, побитий, і вкінець убитий. Яке величезне смирення! Який Він показує нам шлях! Який вказує рятівний засіб для перемоги над дияволом!
Основна причина всіх наших гріхів, основна причина того, що ми Бога не бачимо, що ми погано переносимо скорботи, що ми прив’язані до світу, прив’язані до плоті, до їжі, одягу та інших нісенітниць, і тільки іноді і якось не в повну силу у нас виникає бажання Царства Небесного, – основна причина цього наша гордість і відсутність в нас смирення. І успіх в смиренні власне і є порятунок душі, тому що смирення, – основна властивість Христової душі. А те що в нашому житті йде проти смирення, – це є дорога проти Христа. Якщо ми смиряємося, то це шлях на Голгофу, це шлях до совознесенію нашого на небо і шлях совоскресенія з Христом. Ось це нам потрібно засвоїти. І тим, що Церква викладає Хрест посередині храму і піднімає його на куполах, що Церква благословляє нам хрест носити на шиї, що ми осіняємо себе знаменням хреста, і тим навіть, що чисто фонетично “хрест” і “християнство” дуже близькі по звуку в нашій мові, – всім цим Господь допомагає нам цю істину благодатну, рятівну, істину хресну, цю таємницю християнства засвоїти глибоко і міцно: що немає іншого шляху на небо, крім смирення і добровільного прийняття страждань.
Але як досягти жаданого смирення? як взагалі зрозуміти, що це таке? Шлях до смирення, вчить нас Святе Письмо, йде через терпіння. У нас навіть є прислів’я: “Бог терпів і нам велів”. І особливий промисел Божий, особлива любов Бога до нас виражається в тому, що хоча ми всі любимо комфорт, любимо безтурботне, сите, спокійне життя, любимо гарне до нас відношення всіх навколо, любимо ввічливість, похвалу, чистоту, порядок, всіляке взагалі гарне зовнішнє улаштування, – незважаючи на це, кожному з нас постійно доводиться сумувати. Сумувати тілесно, сумувати душевно, сумувати духовно – всім нашим єством; сумувати від нерозуміння, від зради, від неслухняності дітей, від хвороб, від життєвих обставин, від погоди, від будь-яких катаклізмів. І якщо ми хочемо виховати в собі смирення, залучити цю царицю християнських чеснот, необхідну для нашого спасіння, нам треба все це терпіти.
Всі святі були прикрашені багатьма і різними чеснотами, але їх всіх об’єднувало одне – смирення. У Царстві Небесному серед незліченної безлічі святих немає жодної людини, яка б не мала цієї чесноти. Щоб людині вийти на небо, їй просто необхідно умалятися, стяжати ніщету духовну. Тому терплячи і себе, терплячи і свої обставини, і свою гріховність, і свої хвороби, переносячи це без нарікання, відсікаючи в собі нарікання, відсікаючи невдоволення, небажання, долаючи свої похоті, людина поступово, крок за кроком, місяць за місяцем, рік за роком приходить в цей блаженний стан – вона вчиться терпіти, а через вчення терпінню поступово набуває смирення.
Тому коли з нами трапляється щось, як нам здається, страшне, ми повинні дякувати Богові від усього серця за те, що Він Сам дає нам можливість потерпіти, – тому що, зазнавши це, ми отримаємо ще маленьку крихту смирення, яке буде черговим нашим кроком на Голгофу, а через неї – до воскресіння разом з Христом. А кожен раз, коли ми ухиляємося, коли ми нарікаємо, коли ми відкидаємо терпіння, тим самим ми відкидаємо наше спасіння і тікаємо від хреста. Тікаючи ж від хреста, ми втікаємо і від Христа, а значить, і від Церкви, і від свого порятунку, і від благодаті – від усього.
Ось ця блаженна думка повинна засісти в нашому розумі, а через розум увійти і в наше серце, щоб ми не тільки чисто теоретично, розумом, а й серцем своїм прийняли всю рятівну силу страждання. І ось перед нами на аналої найбільш повне втілення цієї ідеї, реально зримий нами хрест, на якому – розіп’ятий людина і Бог Іісус Христос.
Церква прикрашає цей Хрест квітами, і цілує його, і вклоняється йому, і підносить його, тому що тільки через хрест, тільки через добровільне і благодушне перенесення страждань ми рятуємо свою душу від гріха і йдемо від землі на небо. Амінь.
