Голова Синодального юридичного відділу Української Православної Церквипротоієрей Олександр Бахов для Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ прокоментував ініціативу деяких депутатів ВРУ внести зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в частині зміни релігійними громадами підлеглості.
23 лютого 2016 року у Верховній Раді України депутатами Єленським В.Є. та іншими, був зареєстрований Проект Закону (№4128) про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо зміни релігійними громадами підлеглості).
Цим законопроектом пропонується внести зміни до статті 8 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» і доповнити частину першу новим реченням такого змісту: « Належність особи до релігійної громади визначає її самоідентифікація із цією релігійною громадою, підтвердженням чого є участь у релігійному житті конкретної громади.» А частину другу після слів «вільну зміну цієї підлеглості» доповнити словами: «шляхом реєстрації нової редакції статуту (положення) або змін та доповнень до нього, прийнятих за згоди на таку зміну простої більшості осіб, присутніх на зборах громадян, які належать до релігійної громади».
Стаття 8 згаданого закону передбачає право релігійної громади на вільну зміну підлеглості, але за відсутності механізму реалізації цього права викає багато зловживань та конфліктів. Так під приводом вільної зміни підлеглості у західних областях захоплюють храми, що належать релігійним громадам УПЦ.
Законопроект розроблено з метою забезпечення представників релігійних громад правом на свідомий вибір та вільну і безперешкодну зміну підпорядкованості релігійним центрам для задоволення своїх релігійних потреб і гідного виразу релігійних почуттів. Завданням законопроекту є унормування процедури зміни приналежності релігійних громад діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням). Але чи дійсно мета і завдання законопроекту відповідає, його змісту.
Якщо проаналізувати запропоновані зміни до частини 1 ст.8 та викласти їх простими словами, то належність до релігійної громади, визначається двома вимогами: «..самоідентифікація із цією релігійною громадою..», та «участь у релігійному житті конкретної громади». У зв’язку із цим виникає запитання щодо значення вживаних термінів. Так як законодавство не містить визначення терміну «самоідентифікація» звертаємось до тлумачному словника де це слово означає: «ототожнення себе (особою чи групою осіб) з іншою особою, групою осіб, певним зразком, образом тощо». Отже ототожнювати себе з чимось, це ще не значить бути. Також не зовсім зрозуміло, що можна вважати під словами «участь у релігійному житті»? Для цього достатньо відвідувати богослужіння, або тільки брати участь у просвітницьких заходах які організовує релігійна громада, а може достатньо прийти та посвятити паску? І ще один суттєвий момент, законодавець передбачає участь особи у релігійному житті конкретної «громади». Як відомо багато зловживань та суперечок виникало з приводу ототожнення та підміни поняття «релігійна громада» із «громадою» (територіальна громада), і як відомо на території однієї громади (населеному пункті) може існувати декілька релігійних громад.
Отже, для того щоб належати до релігійної громади достатньо себе ототожнювати із релігійної громадою та брати участь у релігійному житті конкретного населеного пункту.
В цьому випадку ця норма є незаконною та передбачає втручання у діяльність релігійної громади, так як відповідно до норм міжнародного права та практики Європейського суду з прав людини вирішення питання про членство у релігійній громади лежить виключно у компетенції релігійної громади.
У частині другій ст.8 вже згаданого закону законодавець пропонує спосіб реалізації релігійною громадою права на вільну зміну підлеглості. Як вбачається із законопроекту це має відбуватись шляхом реєстрації нової редакції статуту (положення) або змін та доповнень до нього, прийнятих за згоди на таку зміну простої більшості осіб, присутніх на зборах громадян, які належать до релігійної громади.
По-перше, статут релігійної громади, як і зміни до нього приймаються на загальних зборах віруючих громадян (ст. 12 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації») а не «на зборах громадян», як це запропоновано у законопроекті.
По-друге, зі змісту запропонованої норми вбачається, що «на зборах громадян, які належать до релігійної громади», можуть бути присутні і інші особи, які не належать до релігійної громади, але простою більшістю вони можуть надати згоду на зміну статуту релігійної громади.
На практиці це буде виглядати наступним чином – на загальних зборах віруючих громадян (парафіяльних зборах) зможуть бути присутні інші особи, які не належать до релігійної громади, але при цьому матимуть право голосу і зможуть приймати або змінювати статут релігійної громади.
Враховуючи викладене мета та завдання законопроекту не відповідають його змісту. Суб’єкт законодавчої ініціативи пропонує на законодавчому рівні закріпити схеми рейдерського захоплення, за яким у західній Україні сьогодні забирають храми у віруючих УПЦ.
Окрім цього законопроект не відповідає вимогам юридичної техніки. Понятійний апарат, як і сама правова норма повинні бути чіткими, зрозумілими та логічними, так як неточність може спричинити неправильне розуміння правової норми і як наслідок неправильне її застосування. Також терміни, що застосовуються у законопроекті повинні узгоджуватись із термінами вже чинного законодавства.
Як ми бачимо в законопроекті (№4128) цей та інші принци юридичної техніки не дотримано.
Очевидно, що за таких обставин законопроект (№4128) не може бути прийнятий, та несе потенційну загрозу Українському суспільству.
