Ще змалечку Матфей, разом із мамою – Анною Дем’янівною пішки ходив на святкові богослужіння до Почаївської Лаври, дуже любив лаврські служби, і величний спів братського хору, і як «єдиними устами, єдиним серцем» богомольці, котрих не уміщував Успенський собор, співали «Вірую» і «Отче наш». Після служби малий Матфей ходив дивитися як під віковими лаврськими соснами старенький монах годував із руки білку.
Особливі почуття переповняли юного Матфея щоразу коли він повертався у рідні Залісці, чи у дитинстві, як того разу після Літургії у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, чи з плином літ, із далеких країв, де доводилося служити вже отцю Матфею.
1942 рік – війна, окупація, час важких випробувань і нестатків. Юний Матфей розпочинає навчання на пастирських курсах при Почаївській Лаврі. «Час був настільки важким, що і згадувати тяжко, – розповідає отець Матфей, – жили в холоді і голоді. Але вчилися із захопленням, були старанними і дисциплінованими».
Після закінчення курсів Матфей Стаднюк став псаломщиком, а в березні 1945 року прийняв сан диякона і служив в Свято-Миколаївському храмі села Бодаки Тернопільської області. Через рік був висвячений в сан ієрея архієпископом Чернівецьким і Буковинським Феодосієм (Ковернинським). Перша парафія, в якій отець Матфей розпочинав своє пастирське служіння – це старовинна дерев’яна церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці у невеличкому карпатському селі Селятині. Вона залишила у пам’яті молодого священика найкращі спогади: «До місця свого служіння від залізничної станції йшов пішки близько шістдесяти кілометрів. Я був молодим і відстані мене не лякали, здавалось, що це й не так далеко. Літургії доводилося звершувати у храмах чотирьох сусідніх сіл, тому що не вистачало священнослужителів. Пам’ятаю красу цих мальовничих карпатських місцин. Бувало вийдеш раненько з дому, а повернешся десь аж надвечір. На Великдень у кожному селі служив по черзі: в одному храмі заутреню, у другому – Літургію, а в третьому можна тільки повторити Світлу заутреню і освятити паски… Транспорту не було ніякого, добирався як міг, часом кіньми, але переважно пішки», – розповідає отець Матфей.
Скільки ж доріг було пройдено, які відстані долалися – не просто кілометри, подолати відстань що роз’єднує людей, віддаляє їх від Господа – завжди набагато важче. Та на всіх шляхах і справах, завжди поруч з отцем Матфеєм – матушка Феодосія Павлівна. Вони побралися у той непростий повоєнний рік, коли матушці не виповнилося й вісімнадцяти років. Обоє родом із Залісців, вони разом є уособленням істинної християнської родини, їхнє життя – місія служіння Богу, Церкві, людям, і, тоді у карпатських селах, і згодом у Москві, Єгипті, США, знов у Москві.
1945 р. – отцю Матфею виповнилось лише двадцять років, а його призначили благочинним округу. Молодий священик прагнув отримати ґрунтовну богословську освіту. З благословення архієпископа Чернівецького і Буковинського Андрія (Сухенко) 1946 року сільський священик вступив на третій курс навчання у Московській духовній семінарії. Особливо пам’ятний момент для отця Матфея – перше відвідування Свято-Троїцької Сергієвої Лаври, котра тільки почала відроджуватися.
Серед семінарських товаришів та викладачів отця Матфея були люди, чиї імена вписані в історію Православної Церкви: майбутні професори К.Є. Скурат, К.М. Комаров, протоієрей Олексій Остапов. «Особливо закарбувались в пам’яті наші професори. В той час, коли ми починали вчитися, духовні школи тільки відкрились, і студенти, і викладачі приходили на заняття бідно одягнені, часом у тілогрійках. Багато наших професорів у ті роки повертались з ув’язнень. Можна зрозуміти, з яким трепетом і благоговінням ці люди несли нам Слово Боже, – розповідає отець Матфей. – Нашими наставниками були відомі пастирі – протоієреї Димитрій Боголюбов, Тихон Попов, Олександр Ветелєв, Всеволод Шпіллер, Олександр Смирнов, Сергій Савинський, професори Олексій Іванов, Микола Муравйов, Микола Лебедєв».
«Дякуючи атмосфері, яка тоді панувала довкола, любові і піклуванню, – згадує отець Матфей, – легше було пережити негаразди повоєнних часів. Благодатним для нас була і увага Святійшого Патріарха Алексія I (Сіманського). Назавжди запам’яталася не тільки його суворість у всьому, що стосувалося дисципліни в храмі, дотримання церковного уставу, але й доброта у ставленні до нас, студентів».
З Патріаршого благословення молодий священик після закінчення семінарії, а у 1955 році і академії, був направлений в Московський Петро-Павлівський храм в Лефортові. А також його було призначено помічником протопресвітера Миколая Колчицького, керуючого справами Московської Патріархії.
1964 рік – отець Матфей настоятель Олександро-Невського храму в місті Олександрія, три роки служить у Єгипті, досконало вивчає англійську мову, багато проповідує.
1967 рік – отець Матфей призначений настоятелем Миколаївського собору в Нью-Йорк. Разом із матушкою доклали багато зусиль на відновлення собору.
1973 рік – отець Матфей секретар Святійшого Патріарха Пімена і одночасно заступник голови господарського управління Патріархії. Високо оцінив його пастирський і адміністративний досвід першоієрарх Руської Церкви, призначивши у 1978 році отця Матфея настоятелем Богоявленського Патріаршого собору. Того ж року Патріарх Пімен возвів о. Матфея у сан протопресвітера.
З упевненістю можна сказати, що художньо-виробниче підприємство Руської Православної Церкви «Софріно» – це дітище отця Матфея. У період становлення він невтомно керував на місці будівництвом цього унікального підприємства. Тому з особливою теплотою ставляться працівники «Софріно» до свого заводського храму в ім’я преподобного Серафима Саровського.
Після смерті Патріарха Пімена протопресвітер Матфей Стаднюк більше десяти років працював секретарем Патріарха Алексія II. У травні 2000 року після перенесеної хвороби отець Матфей подав прохання про звільнення від виконання обов’язків секретаря Патріарха. Задовольнивши прохання Його Святість, у своїй резолюції висловив протопресвітеру Матфею сердечну подяку за багаторічну працю і додав: «На жаль, приймаю це рішення, але знаю, що стан Вашого здоров’я потребує зменшити навантаження. Від душі бажаю Вам, дорогий отче Матфею, берегти здоров’я і залишатися пастирем і настоятелем Кафедрального собору на довгі роки».
Більше трьох десятирічь отець Матфей Стаднюк був настоятелем Патріаршого кафедрального собору, а з березня 2013 року Указом Патріарха Кирила призначений – почесним настоятелем Богоявленського собору.
Багато де служив о. Матфей, багато чого бачив, але особливе місце займає в його серці рідне село, з дитинства дорога Покровська церква. Кожного разу, буваючи в Залісцях батюшка обов’язково служить Божественну літургію. Так і в недавні часи безбожної радянської влади, коли в області дізнавалися про приїзд о. Матфея в рідне село, обов’язково з’являвся уповноважений у справах релігії і намагався заборонити служити. Та о. Матфей спокійно випроваджував непроханих гостей і служив Літургію.
Отець Матфей постійно цікавиться життям-буттям своїх односельців, чи вистачає дров на зиму, піклується про немічних, допомагає нужденним. Кожний, хто зі своїми тривогами й запитаннями звертається до батюшки, переконується як щедро нагородив Господь отця Матфея даром розсудливості та мудрості.
Свідченням любові і турботи о. Матфея про рідне село є новозбудований величний Покровський храм. В часи перших християн на Русі храми будували в особливих місцях, у тих місцях – де відбулася зустріч людини з Господом, з Пресвятою Богородицею. Можливо, саме у Залісцях у дитячі роки чи у пору юності відбулася така зустріч і у отця Матфея…
Правлячий архієрей
правлячий архієрей - Митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій