3-го жовтня Православна Церква відзначає пам’ять преподобного благовірного князя Олега Брянського
Нашестя на Русь ординських полчищ в XIIIст. було сприйнято сучасниками як “смерть Руської Землі”. Померкла самобутність держави, розкрадені його багатства, завмерла торгівля, спалені міста, храми і чернечі обителі. Гинуло все земне, тимчасове, всі справи рук людських. Вціліло лише те, що вічно і непохитно: віра Христова, Церква Православна, яку, за обітницею Спасителя не здолає і сам пекло. Вона очищалася, як золото, в горнилі страждань, височіла непорушно, як скеля в бурхливих хвилях океану. Тільки на цьому камені віри могла відродитися Русь, коли настав час її Воскресіння.
У цю епоху особливо гостро відчувалася малозначущість “слави світу цього,” і в той час, як одні князі всіма правдами і неправдами шукали і домагалися влади, інші з легкістю разставалісь з нею, вважаючи за краще нетлінну славу Царства Небесного.
Сповідницький подвиг в язичницької Орді князя-мученика Михайла Чернігівського і його боярина Феодора 20 вересня 1246 року мала вселенське значення. На всі вмовляння оточуючих поступитися на вимогу хана і поклонитися ідолам, тим самим зберегти владу і надалі послужити Русі, як і на інші лукаві мови, князь Михайло відповідав: “Не хочу я бути християнином тільки по імені, а справи творити язичницькі”. Встоявши перед цим великим спокусою і не давши приводу до спокуси братії, князь зазнав мученицької кончини заради Христа. “Не погублю душі моєї, геть слава світу цього тлінного”, – ці передсмертні слова Святих Михайла і Федора стали заповітом Православної Русі.
“Рід праведних буде благословенний”, – говорить Святий псалспівець Давид. Це в повній мірі відноситься до святого князя Михайла. Він став родоначальником благочестивої династії, діти і внуки князя продовжили його християнське служіння.
Дочка Страстотерпця Михайла, Преподобна Єфросинія Суздальська, за своє суворе постническе і Богоугодне житіє зарахована до лику святих. Син Михайла, князь Брянський Роман, також стяжав особливу Божу ласку. У 1288 році він отримав зцілення перед чудотворною іконою Божої Матері на Свенської горі, де згодом заснував храм і монастир в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Нині він шанується як святий благовірний князь.
З літописів відомо, що в 1274 році Роман разом з сином Олегом (у Святому Хрещенні – Леонтієм) брав участь у військових діях проти Литви. Після закінчення війни Олег приїжджав у Володимир Волинський до своєї сестри Ольги (у Святому Хрещенні – Олені) Романівні, дружини благочестивого князя Волинського Володимира Васильковича, побудувавшого багато храмів і монастирів. Успадковувати після смерті свого чоловіка багаті землі на Волині, вона, мабуть, допомагала братові Олегу в улаштуванні і його Брянської обителі.
Бачучи, як минущу і непостійну красу і багатства земні, Олег відмовився від привабливої спадкової влади великого князя Чернігівського, передавши її своєму братові, а сам прийняв чернецтво з ім’ям Василя, в створеному ним на свої кошти, Брянському Петро-Павлівському монастирі. У цій обителі святий благовірний князь помер строгим подвижником на початку XIVвека, імовірно в 1331 році.
Тіло святого Олега Брянського було поховано під спудом в соборному храмі його монастиря.
У 1701 році на місці дерев’яного храму, де покоїлися святі мощі благовірного князя, був побудований кам’яний храм на честь Введення в Храм Пресвятої Богородиці з боковим вівтарем на честь Первоверховних Апостолів Петра і Павла. В іншій прибудові незабаром був освячений Престол в честь ікони Божої Матері “Знамення”.
14 липня 1897 року Святіший Синод, у відповідь на клопотання Брянської міської Думи, видав указ, в якому говорилося: “За увазі до благочестивому ретельності громадян міста Брянська і згідно відкликанню Преосвященного Орловського, Святійший Синод визначає: здійснювати щорічно в місті Брянську урочисте святкування на честь святих угодників Олега і Полікарпа, в дні їх пам’яті, дозволив разом з тим виголошувати імена цих угодників Божих на відпустили і носити їх ікони разом з іконою Свенської Божої Матері в щорічно скоюване 11 серпня хресній ході навколо міста Брянська … ”
13-го липня 1900 року Брянська міська Дума оголосила 20 вересня – день пам’яті Брянського угодника Божого, Святого князя Олега – НЕ торговим днем. У цей день, з 1900 року, в усіх Брянських храмах відбувалися урочисті Богослужіння, а торгівля була закрита.
На початку 1930-х років, з благословення Архієпископа Брянського Данила (Троїцького), щоб уникнути наруги від безбожників, відбулося перепоховання мощей преподобного князя Олега. Чесні мощі були перепоховані в склеп під Вівтарем Введенського храму обителі. Ті хто брали участь у перепохованні дали обіцянку не розповідати нікому про те що сталося. Лише в 1995 році колишня староста Введенського храму Марія Олександрівна Бєлова, яка в 1930-ті роки була юною прихожанкою, відкрила місцезнаходження святих мощей.
З благословення Високопреосвященнішого Архиєпископа Брянського і Севського Мелхиседека, 10 серпня 1995 року чесні останки Святого Олега були знову знайдені і з тих пір відкрито спочивають у Введенському храмі Петро-Павлівської обителі. Кожну неділю під час вечірнього богослужіння перед ними відбувається читання акафісту Преподобному Олегу архиєрейським чином.
